вівторок, 17 квітня 2018 р.


Мотивація

Щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш,
 а в тому, щоб завжди хотіти того, що робиш.
 Лев Толстой
Мотивація (motivatio) – система стимулів, що спонукають людину до виконання дій. Є динамічним процесом фізіологічної природи, керованим психікою особистості, що проявляються на емоційному та поведінковому рівнях. Вперше поняття «мотивація» було вжито у праці А. Шопенгауера.
Незважаючи на те, що вивчення мотивації є одним з актуальних питань дослідження психологів, соціологів, педагогів, на сьогоднішній день не встановлено єдиного визначення цього явища. Існує багато досить суперечливих гіпотез, які намагаються на науковій основі дати пояснення феномену мотивації, відповісти на питання:
чому і з-за чого людина діє;
на задоволення яких потреб націлена активність особистості;
чому і як особа вибирає певну стратегію дій;
які результати індивід розраховує отримати, їх суб’єктивна значущість для людини;
чому деяким персонам, які володіють більш сильною мотивацією в порівнянні з іншими, вдається домогтися успіху в тих сферах, в яких наділені аналогічними здібностями і мають ті ж можливості терплять крах.
Одна група психологів відстоює теорію про переважаючої ролі внутрішньої мотивації – вроджених, набутих механізмів, що керують поведінкою людини. Інші вчені вважають, що провідною причиною мотивації є значущі зовнішні фактори, що впливають на особистість з навколишнього середовища. Увагу третьої групи спрямоване на вивчення основних мотивів та спроби їх систематизації на вроджені й набуті фактори. Напрямок досліджень четверте – дослідження питання про суть мотивації: як головною причини для орієнтування поведінкових реакцій людини з метою досягнення конкретної мети або як джерело енергії для діяльності, керованої іншими факторами, наприклад, звичкою.
Більшість науковців поняття мотивації визначає як систему, засновану на єдності внутрішніх факторів і зовнішніх стимулів, що визначають поведінку людини:
вектор спрямованості дій;
зібраність, цілеспрямованість, послідовність, організованість дій;
активність і наполегливість;
стійкість обраних цілей.
Потреба, мотив, мета
Термін мотив – один з ключових понять психології, розуміється вченими по-різному в рамках різних теорій. Мотив (moveo) – умовно ідеальний предмет, не обов’язково матеріальної природи, на досягнення якої орієнтована діяльність особистості. Мотив сприймається індивідом як своєрідні, специфічні переживання, які можна охарактеризувати як позитивні відчуття від передчуття досягнення предмета потреби, або негативні емоції, що виникли на тлі незадоволення, або неповного задоволення від наявного в цій положення. Для виділення і усвідомлення конкретного мотиву людині необхідно здійснити внутрішню цілеспрямовану роботу.
Найбільш просте визначення мотиву представлено А. Н. Леонтьєвим та С. Л. Рубінштейном в теорії діяльності. По висновку провідних вчених: мотивом виступає подумки окреслена, «опредмеченная» потреба суб’єкта. Мотив по своїй суті – відмінне явище від понять потреба і мета. Потреба є неусвідомленим бажанням особи позбутися від наявного дискомфорту (читати про потреби людини). Мета – бажаний результат свідомих цілеспрямованих дій (читати про цілеспрямованість). Наприклад: голод – природна потреба, бажання прийняти їжу – мотив, а апетитний шніцель – мета.
Фактори, що визначають рівень мотивації
Незважаючи на вид стимулу, рушійного діяльність людини, – наявного у нього мотиву, рівень мотивації не завжди однаковий і постійний у людини. Багато чого залежить від виду виконуваної діяльності, сформованих обставин і очікувань людини. Наприклад, у професійному середовищі психологів деякі фахівці вибирають для вивчення найскладніші завдання, інші ж обмежуються «скромними» проблемами в науці, плануючи досягти в обраній області значущих досягнень. Чинниками, визначальними рівень мотивації, є критерії:
значимість для особистості перспективного факту досягнення успіху;
віра і надія на видатне досягнення;
суб’єктивна оцінка людиною існуючої ймовірності отримання високих результатів;
суб’єктивне розуміння особистістю стандартів, еталонів успіху.
Способи мотивації
На сьогоднішній день успішно застосовуються різні методи мотивації, які можна умовно розподілити на три великі групи:
Соціальна – мотивація;
Мотивація для навчання;
Самомотивація.
Соціальна мотивація – спеціально розроблена комплексна система заходів, що включає моральне, професійне та матеріальне стимулювання діяльності працівника. Мотивація персоналу націлена на підвищення активності працівника і досягнення максимальної ефективності його праці. Заходи, використовувані в спонуканні діяльності персоналу, залежать від різноманітних факторів:
система стимулювання, яка передбачена на підприємстві;
система управління організації в цілому, та кадрового менеджменту зокрема;
особливості закладу: сфера діяльності, чисельність персоналу, досвід і обраний стиль управління керівної ланки.
Способи мотивації персоналу умовно поділяють на підгрупи:
економічні методи (матеріальна мотивація);
організаційно-адміністративні заходи, засновані на владі (необхідність підкорятися регламентом, дотримуватися субординації, слідувати букві закону з
можливим застосуванням примусу);
соціально-психолоічні фактори (вплив на свідомість трудящих, активізуючи їх естетичні переконання, релігійні цінності, соціальні інтереси).
Мотивація учнів
Мотивація школярів і студентів – важлива ланка для успішного навчання. Правильно сформовані мотиви, чітко усвідомлювана мета діяльності надають освітнього процесу сенс і дозволяють отримати необхідні знання та навички, досягти необхідних результатів. Довільне виникнення мотивації до навчання – досить рідкісне явище в дитячому і підлітковому віці. Саме тому психологами і педагогами розроблено безліч прийомів для формування мотивації, що дозволяє плідно займатися навчальною діяльністю. У числі найбільш поширених методів:
створення ситуацій, що привертають увагу, заинтересовывающих учнів у предметі (цікаві досліди, нестандартні аналогії, повчальні приклади з життя, незвичайні факти);
емоційне переживання поданого матеріалу завдяки його унікальності і масштабності;
порівняльний аналіз наукових фактів і їх життєвого тлумачення;
імітація наукового спору, створення ситуації пізнавальних дебатів;
позитивна оцінка успіху шляхом радісного переживання досягнень;
надання фактами елементів новизни;
актуалізація навчального матеріалу, його наближення до рівня досягнень;
використання позитивної і негативної мотивації;
соціальні мотиви (прагнення здобути авторитет, бажання бути корисним членом групи).
Самомотивація
Самомотивація – індивідуальні способи мотивації, що ґрунтуються на внутрішніх переконаннях особистості: бажаннях і прагненнях, цілеспрямованості і послідовності, рішучості та стабільності. Прикладом успішної самомотивації є ситуація, коли при інтенсивних зовнішніх перешкодах людина продовжує діяти для досягнення поставленої мети. Існують різні способи для самостійної мотивації, в числі яких:
 афірмації –спеціально підібрані позитивні твердження, які впливають на індивіда на підсвідомому рівні;
самонавіювання – процес, що передбачає самостійне вплив особистості на психічну сферу, націлений на формування нової моделі поведінки;
біографії видатних людей – ефективний метод, що базується на вивченні життя успішних особистостей;
розвиток вольової сфери – виконання діяльності «через не хочу»;
візуалізація – дієва методика, заснована на уяві, переживанні досягнутих результатів.


Немає коментарів:

Дописати коментар