Мотивація

Щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш,

 а в тому, щоб завжди хотіти того, що робиш.

 Лев Толстой

Мотивація (motivatio) – система стимулів, що спонукають людину до виконання дій. Є динамічним процесом фізіологічної природи, керованим психікою особистості, що проявляються на емоційному та поведінковому рівнях. Вперше поняття «мотивація» було вжито у праці А. Шопенгауера.

Незважаючи на те, що вивчення мотивації є одним з актуальних питань дослідження психологів, соціологів, педагогів, на сьогоднішній день не встановлено єдиного визначення цього явища. Існує багато досить суперечливих гіпотез, які намагаються на науковій основі дати пояснення феномену мотивації, відповісти на питання:

чому і з-за чого людина діє;

на задоволення яких потреб націлена активність особистості;

чому і як особа вибирає певну стратегію дій;

які результати індивід розраховує отримати, їх суб’єктивна значущість для людини;

чому деяким персонам, які володіють більш сильною мотивацією в порівнянні з іншими, вдається домогтися успіху в тих сферах, в яких наділені аналогічними здібностями і мають ті ж можливості терплять крах.

Одна група психологів відстоює теорію про переважаючої ролі внутрішньої мотивації – вроджених, набутих механізмів, що керують поведінкою людини. Інші вчені вважають, що провідною причиною мотивації є значущі зовнішні фактори, що впливають на особистість з навколишнього середовища. Увагу третьої групи спрямоване на вивчення основних мотивів та спроби їх систематизації на вроджені й набуті фактори. Напрямок досліджень четверте – дослідження питання про суть мотивації: як головною причини для орієнтування поведінкових реакцій людини з метою досягнення конкретної мети або як джерело енергії для діяльності, керованої іншими факторами, наприклад, звичкою.

Більшість науковців поняття мотивації визначає як систему, засновану на єдності внутрішніх факторів і зовнішніх стимулів, що визначають поведінку людини:

вектор спрямованості дій;

зібраність, цілеспрямованість, послідовність, організованість дій;

активність і наполегливість;

стійкість обраних цілей.

Потреба, мотив, мета

Термін мотив – один з ключових понять психології, розуміється вченими по-різному в рамках різних теорій. Мотив (moveo) – умовно ідеальний предмет, не обов’язково матеріальної природи, на досягнення якої орієнтована діяльність особистості. Мотив сприймається індивідом як своєрідні, специфічні переживання, які можна охарактеризувати як позитивні відчуття від передчуття досягнення предмета потреби, або негативні емоції, що виникли на тлі незадоволення, або неповного задоволення від наявного в цій положення. Для виділення і усвідомлення конкретного мотиву людині необхідно здійснити внутрішню цілеспрямовану роботу.

Найбільш просте визначення мотиву представлено А. Н. Леонтьєвим та С. Л. Рубінштейном в теорії діяльності. По висновку провідних вчених: мотивом виступає подумки окреслена, «опредмеченная» потреба суб’єкта. Мотив по своїй суті – відмінне явище від понять потреба і мета. Потреба є неусвідомленим бажанням особи позбутися від наявного дискомфорту (читати про потреби людини). Мета – бажаний результат свідомих цілеспрямованих дій (читати про цілеспрямованість). Наприклад: голод – природна потреба, бажання прийняти їжу – мотив, а апетитний шніцель – мета.

Фактори, що визначають рівень мотивації

Незважаючи на вид стимулу, рушійного діяльність людини, – наявного у нього мотиву, рівень мотивації не завжди однаковий і постійний у людини. Багато чого залежить від виду виконуваної діяльності, сформованих обставин і очікувань людини. Наприклад, у професійному середовищі психологів деякі фахівці вибирають для вивчення найскладніші завдання, інші ж обмежуються «скромними» проблемами в науці, плануючи досягти в обраній області значущих досягнень. Чинниками, визначальними рівень мотивації, є критерії:

значимість для особистості перспективного факту досягнення успіху;

віра і надія на видатне досягнення;

суб’єктивна оцінка людиною існуючої ймовірності отримання високих результатів;

суб’єктивне розуміння особистістю стандартів, еталонів успіху.

Способи мотивації

На сьогоднішній день успішно застосовуються різні методи мотивації, які можна умовно розподілити на три великі групи:

Соціальна – мотивація;

Мотивація для навчання;

Самомотивація.

Соціальна мотивація – спеціально розроблена комплексна система заходів, що включає моральне, професійне та матеріальне стимулювання діяльності працівника. Мотивація персоналу націлена на підвищення активності працівника і досягнення максимальної ефективності його праці. Заходи, використовувані в спонуканні діяльності персоналу, залежать від різноманітних факторів:

система стимулювання, яка передбачена на підприємстві;

система управління організації в цілому, та кадрового менеджменту зокрема;

особливості закладу: сфера діяльності, чисельність персоналу, досвід і обраний стиль управління керівної ланки.

Способи мотивації персоналу умовно поділяють на підгрупи:

економічні методи (матеріальна мотивація);

організаційно-адміністративні заходи, засновані на владі (необхідність підкорятися регламентом, дотримуватися субординації, слідувати букві закону з

можливим застосуванням примусу);

соціально-психолоічні фактори (вплив на свідомість трудящих, активізуючи їх естетичні переконання, релігійні цінності, соціальні інтереси).

Мотивація учнів

Мотивація школярів і студентів – важлива ланка для успішного навчання. Правильно сформовані мотиви, чітко усвідомлювана мета діяльності надають освітнього процесу сенс і дозволяють отримати необхідні знання та навички, досягти необхідних результатів. Довільне виникнення мотивації до навчання – досить рідкісне явище в дитячому і підлітковому віці. Саме тому психологами і педагогами розроблено безліч прийомів для формування мотивації, що дозволяє плідно займатися навчальною діяльністю. У числі найбільш поширених методів:

створення ситуацій, що привертають увагу, заинтересовывающих учнів у предметі (цікаві досліди, нестандартні аналогії, повчальні приклади з життя, незвичайні факти);

емоційне переживання поданого матеріалу завдяки його унікальності і масштабності;

порівняльний аналіз наукових фактів і їх життєвого тлумачення;

імітація наукового спору, створення ситуації пізнавальних дебатів;

позитивна оцінка успіху шляхом радісного переживання досягнень;

надання фактами елементів новизни;

актуалізація навчального матеріалу, його наближення до рівня досягнень;

використання позитивної і негативної мотивації;

соціальні мотиви (прагнення здобути авторитет, бажання бути корисним членом групи).

Самомотивація

Самомотивація – індивідуальні способи мотивації, що ґрунтуються на внутрішніх переконаннях особистості: бажаннях і прагненнях, цілеспрямованості і послідовності, рішучості та стабільності. Прикладом успішної самомотивації є ситуація, коли при інтенсивних зовнішніх перешкодах людина продовжує діяти для досягнення поставленої мети. Існують різні способи для самостійної мотивації, в числі яких:

 афірмації –спеціально підібрані позитивні твердження, які впливають на індивіда на підсвідомому рівні;

самонавіювання – процес, що передбачає самостійне вплив особистості на психічну сферу, націлений на формування нової моделі поведінки;

біографії видатних людей – ефективний метод, що базується на вивченні життя успішних особистостей;

розвиток вольової сфери – виконання діяльності «через не хочу»;

візуалізація – дієва методика, заснована на уяві, переживанні досягнутих результатів.

Афірмація

Шпаргалка для батьків

Шпаргалка для батьків!

  Будь-які батьки хочуть виховати дитину, яка без зайвих нагадувань буде допомагати вести домашнє господарство, виконувати якісь невеличкі доручення. Нерідко батьки дотримуються думки, мовляв, все це добре, оскільки полегшить хатню роботу. Насправді, виконання певних обов’язків ще й позитивно впливає на характер та становлення особистості  людини, 

   Психологи Берніс Гюрнвальд і Гарольд Маккабі стверджують, що діти, які допомагають батькам у хатній роботі, переважно вважають себе повноправними членами сім’ї, привчаються до самостійності та не бояться відповідальності. Звичайно, батьки повинні проявляти терпіння, нагадуючи дітям про їх обов’язки, але не виконуючи за них домашні справи.

Що ж можна доручити дітям різного віку?

2-3 роки
– виконувати невеличкі прохання — «Дай мені, поклади на місце, принеси мені…»;
– самостійно роздягатися і, з допомогою батьків, одягатися. Дитина здатна скласти одяг або повісити його на стільчик;
– допомагати при збиранні іграшок (разом з дорослим і під його контролем);
– віднести серветки та прибори на стіл.

4 роки
– допомагати розстеляти та прибирати постіль;
– витирати пилюку під час прибирання;
– розставляти тарілки (під наглядом дорослих);
– допомагати мити посуд (негострі предмети та такі, що не б’ються);
– донести з магазину власний неважкий пакет.

5 років
– намазувати хліб маслом;
– доглядати за домашнім улюбленцем (налити води, насипати корму — під контролем дорослого);
– зав’язувати шнурки;
– складати та прибирати одяг та свою постіль зранку.

6 років
– пилососити килим, поливати домашні рослини;
– збирати шкільний рюкзак;
– чистити овочі;
– допомагати розвішувати білизну;
– накривати на стіл та мити посуд.

7 років
– стежити за своїм зовнішнім виглядом та акуратністю;
– підтримувати порядок у кімнаті;
– бути ввічливим з іншими людьми;
– ходити за дрібними покупками.

8-9 років
– самостійно наповнювати для себе ванну;
– наводити порядок у своїх шафах та шухлядах;
– пришивати ґудзики;
– прибирати у квартирі;
– піклуватися про молодших братів чи сестер.

9-10 років
– міняти постільну білизну, вміти користуватися пральною машиною;
– покупати продукти за списком;
– готувати прості страви, каву, чай, розливати по чашках;
– самостійно переходити вулицю (під наглядом дорослих).

11-12 років
– допомагати батькам у важливих справах;
– не боятися самому лишатися вдома;
– відповідально розпоряджатися кишеньковими грошима;
– самостійно виконувати свої справи.

13-17 років
– у будні лягати спати у визначений час;
– готувати для всієї сім’ї;
– дотримуватися здорового способу життя, регулярно проходити медогляд;
– допомагати близьким у складних ситуаціях;
– послідовно виконувати прийняті рішення.

Не треба примушувати дітей щось робити силоміць. Пам’ятайте, що їхня робота базується на довірі. Скажіть їм, що потрібно зробити і дайте зрозуміти, наскільки ви впевнені, що вони впораються із завданням. Саме доброзичливе ставлення батьків і впевненість у силах дітей допоможуть їм сформувати потрібні навички в домашній праці.

Завжди знайдеться той, хто не згоден.

Батько зі своїм сином і мулом в полуденну спеку подорожував. Батько сидів верхи на мулі, а син вів його за вуздечку.

— Бідний хлопчик, — сказав перехожий, — його маленькі ніжки ледь поспівають за мулом. Як ти можеш ліниво сидіти на мулі, коли бачиш, що хлопчисько зовсім вибився з сил?

Батько прийняв його слова близько до серця. Коли вони завернули за ріг, він зліз з мула і велів сину сісти на нього. Незабаром зустрівся їм інший чоловік. Гучним голосом він сказав:

— Як не соромно! Малий сидить верхи на мулі, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом.

Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на мула позаду нього.

— Люди добрі, бачили ви щось подібне? – Заголосила жінка, що йшла їм на зустріч. — Так мучити тварину! У бідного мула вже провисла спина, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, начебто він диван, бідна істота!

Не кажучи ні слова батько і син, осоромлені, злізли з мула. Щойно вони зробили кілька кроків, як зустрівся їм старий дід і почав насміхатися з них:

— Чого це ваш мул нічого не робить, не приносить ніякої користі і навіть не везе когось з вас на собі?

Батько сунув мулу повну пригорщу соломи і поклав руку на плече сина.

— Що б ми не робили, — сказав він, — обов’язково знайдеться хтось, хто з нами буде не згодний. Я думаю, ми самі повинні вирішувати, що нам робити.

Притча. Завжди знайдеться той, хто не згоден.

Афірмація

Прості життєві поради

  

•     Не стійте осторонь,коли справа стосується вашої долі
•     Тримайте себе в руках: істерика ще ніколи нікого не робила ні розумнішим, ні красивішим.
•     Будьте сміливим і скромним одночасно як і у словах та вчинках, так і в зовнішньому вигляді.
•  Думайте, коли жарт доречний, а коли – ні: вмійте «пригальмувати» з гумором, коли обставини вимагають серйозності і стриманості.
•    Жестикулюйте стримано.
•    Говоріть тверде «так» і тверде «ні», коли це потрібно. Не йдіть за натовпом, не прогинайтеся під авторитети і не намагайтеся бути як всі. Ваші «так» і «ні» повинні звучати від імені вашого здорового глузду, а не від імені ваших страхів, невпевненості в собі і чиїхось забаганок.
•    Тверезо оцінюйте свої можливості. Ризик – справа благородна, але якщо шанси для перемоги критично малі, то потрібно вміти зупинитися. Щастить не завжди і не всім, тому коли ви ризикуєте, у вас завжди повинен бути на всякий випадок «план Б».
•    Слухайте і прислуховуйтеся. Не перебивайте і не нав’язуйте свою думку.
•     Узгоджуйте свій внутрішній світ із зовнішнім, і нікого не копіюйте.
•     Вмійте рахувати гроші і грамотно з ними обходитися.
• Відрізняйте грубість, нахабство і агресивність від сміливості, мужності і безстрашності.
•     Не носіть речі, які вам не личать. Не наслідуйте сліпо модним тенденцям на шкоду своїй красі. Якщо ви одягнені в наймодніші бренди, але це вам не личить, то відразу всім стає зрозуміло, що у вас немає смаку.
•    Дорожіть друзями і їх почуттями. Підтримуйте стосунки з людьми, навіть коли лінь.
•     Виконуйте дані обіцянки.
•     Тримайте спину рівно. Навіть тоді, коли настрій на нулі, а самооцінка впала нижче плінтуса.

Життєвий досвід в цитатах.

Життєвий досвід в цитатах.

Про дорослих і дітей

·         Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає.

·         Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе з’явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше. Зроду вони не спитають: «А який у нього голос? В які ігри він любить грати? Чи колекціонує метеликів?»Вони питають: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?» І після цього уявляють, що вже знають людину.

·         Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих.

·         Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, і для дітей дуже утомливо без кінця їм все пояснювати і розтлумачувати.

·         Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, у вікнах герань, а на даху голуби», – вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «Я бачив будинок за сто тисяч франків», – і тоді вони вигукують: «Яка краса!»

Про кохання

·         Гострозоре одне лиш серце. Найголовнішого очима не побачиш.

·         Справжня любов починається там, де нічого не чекають взамін.

·         Любити – означає не дивитися один на одного, любити – означає дивитися в одному напрямку.

·         Зачувши людські кроки, я завжди тікаю і ховаюся. Але твоя хода покличе мене, точно музика, і я вийду зі свого прихистку. І потім – дивись! Бачиш, он там, у полях, зріє пшениця? Я не їм хліба. Колосся мені не потрібне. Пшеничні поля ні про що мені не кажуть. І це сумно! Але у тебе золоте волосся. І як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золота пшениця стане нагадувати мені тебе. І я полюблю шелест колосся на вітру…

·         «Люди забираються в швидкі поїзди, але вони самі не розуміють, чого вони шукають, – сказав Маленький принц, – тому вони не знають спокою, кидаються то в один бік, а то в інший… І все марно… Очі сліпі. Шукати треба серцем».

·         Не змішуй любов із жагою заволодіти, яка приносить стільки мук. Всупереч загальноприйнятій думці, любов не заподіє мук. Мучить інстинкт власності.

·         Улюблена квітка – це в першу чергу відмова від всіх інших квітів.

·         Якщо ти любиш без надії на взаємність, мовчи про свою любов. У тиші вона зробиться плодоносною.

·         Розлука навчить тебе любити по-справжньому.

Про дружбу

·         У людей вже не вистачає часу, щоб що-небудь дізнаватися. Вони купують речі готовими у магазинах. Але ж немає таких магазинів, де продавали б друзів, і тому люди більше не мають друзів.

·         Мій друг ніколи мені нічого не пояснював. Може бути, він думав, що я такий же, як він.

·         Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не у кожного був друг. І я боюся стати таким, як дорослі, які нічим не цікавляться, крім цифр.

·         Добре мати друга, навіть якщо тобі скоро помирати.

·         Ти для мене поки всього лише маленький хлопчик, точно такий же, як сто тисяч інших хлопчиків. І ти мені не потрібен. І я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лисиця, точно така, як сто тисяч інших лисиць. Але, якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиним у цілому світі. І я буду для тебе один у цілому світі…

·         Дружбу я пізнаю по відсутності розчарувань, справжню любов – по неможливості бути ображеним.

·         Таким був мій Лис. Він нічим не відрізнявся від ста тисяч інших лисиць. Але я з ним подружився, і тепер він – єдиний у цілому світі.

·         Люди забули цю істину, але ти не забувай: ти назавжди відповідаєш за всіх, кого приручив.

Про вічне

·         – А де ж люди? – знову заговорив нарешті Маленький принц. – У пустелі все-таки самотньо… – Серед людей теж самотньо, – зауважила змія.

·         Хоч людське життя дорожче за все на світі, але ми завжди чинимо так, немов у світі існує щось ще цінніше, ніж людське життя… Але що?

·         Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти – це твої дії, і немає іншого тебе.

·         Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий.

·         Коли ми обдумаємо свою роль на землі, нехай найбільш скромну і непомітну, тоді лише ми будемо щасливі.

·         Ти шукаєш сенсу в житті; але єдиний її сенс в тому, щоб ти нарешті збувся.

·         Журяться завжди про одне – про час, який пішов, нічого по собі не залишивши, про даром проминулі дні.

·         Напевно, зорі світять для того, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою.

Антуан де Сент-Екзюпері.

Альтернатива покаранню

Як ви себе поводите, якщо ваша дитина не зробила того, що ви просили, чи розбила щось, або ж поводиться неслухняно?

Звичайно, ви починаєте нервуватися і всі негативні емоції виплескувати на дітей. Нижче ми розглянемо 5 широко застосовуваних способів покарання і їх альтернативи.

Як не можна карати дитину? 

1. Фізичне покаpaння

Якщо ви використовуєте фізичне покаpaння часто, то воно втрачає свої виховні властивості, набуваючи каральні риси. З часом, діти проявлять себе через багато років у вигляді неуспішносте в навчанні, заниженою самооцінкою, депресивним станом. Численні спостереження підтвердили, що діти, яких карали фізично, частіше обманюють.

Що робити: якщо ви відчуваєте, що зараз ви вибyхнете від гнiву, то краще відійдіть від дитини або підіть в іншу кімнату, глибоко вдихніть і заспокойтеся. Повірте, в цей час дитина перебуває в подиві, тому що нікому показувати істерику. Якщо ви вдapили дитину, то пам’ятайте – ви вдалися до фізичних методів, краще обійміть і пожалійте малюка. Повірте, він пробачить і зрозуміє.

2. Крик

Забавно виглядають мами чи тати, які намагаються перекричати малюка. І вже зовсім не смішно, коли дорослі дозволяють собі образити свою дитину. Якщо батьки кричать на дитину, вони втратили контроль над ситуацією і показують свою безпорадність. Крик втрачає свою виховну силу, якщо до нього вдаватися надто часто.

Що робити: не кричати, а говорити спокійним голосом, переключити увагу дитини або розсмішити її. Наприклад, «Слухай, ти так кричав, що кішка, проходячи повз, закрила лапами вуха».

3. Закрити в темній кімнаті

Такий спосіб покаpaння досить жopстокий. По-перше, багато дітей бояться темряви. По-друге, якщо дитину проганяють, якщо навіть в сусідню кімнату, вона відчуває себе нелюбимою. Такі емоції просто згубні для дитячої психіки. Крім того, психологи попереджають, що такий спосіб виховання може спровокувати появу суїцидальних нахилів у дорослому житті.

Що робити: в якості покарання залишайте дитину саму тільки в світлій кімнаті зі словами: «Подумай, чому я на тебе серджуся». Як тільки дитина зробить спробу «вибратися з кімнати», поговоріть з нею і обов’язково пожалійте.

4. Погpoза

Найпростіший спосіб виховання для ледачих батьків. А дитина не розуміє, чому найближчі й улюблені люди хочуть поступити з нею несправедливо.

Що робити: пояснювати, що люди, які живуть разом, повинні підкорятися певним правилам поведінки.

5. Порівняння з іншими дітьми

Це, мабуть, найболючіший спосіб покаpaння. Батьки помилково вважають, що порівняння буде мотивувати на краще поведінку малюка. Але ефект виходить іншим. Порівняння так глибоко paнить дитину, що вона бачить тільки свої недоліки, в результаті чого, їй не хочеться прагнути бути кращою, домагатися більшого. Крім того, дитині здається, що її зрадили.

Що робити: ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з нею самою, тільки «вчорашньою».